Досудове розслідування воєнних злочинів 

Наразі ми перебуваємо у воєнному стані, що був введений указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022.

Цього дня о 5-ій ранку кардинально змінилося наше життя, причому в усіх сферах.

Саме під час збройних конфліктів починає діяти міжнародне гуманітарне право (або право війни, право військових конфліктів), яке водночас є незастосовним у мирний час. 

Основними завданнями цієї галузі міжнародного публічного права є захист цивільних осіб та тих, хто припинив брати участь у збройних діях (поранених та позбавлених волі осіб), а також регулювання засобів і методів ведення війни.

У свою чергу, свідоме грубе порушення законів та звичаїв війни йменується воєнними злочинами.

Досудове розслідування таких злочинів здійснюється в загальному порядку, хоча може мати певні особливості. Слідчі дії та заходи забезпечення кримінального провадження мають деякі особливості їх санкціонування та проведення, з огляду на воєнний стан та особливості вчинюваних злочинів.

Однією з таких особливостей – є потреба у фіксуванні доказів не лише в межах національного провадження, але і з огляду на можливе подальше використання їх у міжнародних судових установах. Звісно, не кожен зібраний слідчим доказ буде використаний у міжнародній судовій установі, але це слід мати на увазі.

На ці та інші особливості звернемо увагу в статті.

🔺 Воєнні злочини згідно з КК

Кримінальний кодекс України (далі – КК) передбачає ряд складів кримінальних правопорушень, якими встановлено відповідальність за так звані «воєнні злочини». Цих складів доволі багато.
Серед основних, придатних до застосування – передбачений ст. 438 КК «Порушення законів та звичаїв війни».

Останніми днями від початку збройної агресії зі сторони РФ, як видно з повідомлень ЗМІ, з офіційних вебсайтів органів досудового розслідування, почастішали повідомлення про підозру, внесення відомостей до ЄРДР саме за вчинення цього кримінального правопорушення.

За об’єктивної сторони цього злочину, то він може бути вчинений у формі:

– жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням,

– вигнання цивільного населення для примусових робіт,

– розграбування національних цінностей на окупованій території,

– застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом,

– інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України,

– а також відання наказу про вчинення таких дій.

Злочин є особливо тяжким, оскільки за нього передбачено покарання від восьми до дванадцяти років.

За наявності до цих дій ознаки, яка кваліфікує злочин, – поєднання з умисним вбивством, покарання встановлено у межах від десяти до п’ятнадцяти років.

Як бачимо, диспозиція статті передбачає доволі широку альтернативність кримінально каранних дій.

Не будемо водночас вдаватись у дискусію щодо проблеми бланкетності норм у КК, необхідності зменшення їх кількості, загалом погоджуючись із думкою, що повністю їх уникнути ніколи не вдасться, прикладом цьому є і проєкт нового КК.

Стаття 438 КК – яскравий приклад бланктеної диспозиції, що містить пряму відсилку у формі вказівки на міжнародне право та звичаї.

Джерелами МГП виступають Женевські конвенції від 12 серпня 1949 року: (І) про поліпшення долі поранених та хворих в регулярних арміях, (ІІ) про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, потерпілих корабельну аварію, зі складу озброєних сил на морі, (ІІІ) про поводження з військовополоненими, (ІV) про захист цивільного населення під час війни, та Додаткові протоколи до них: (І) стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, (ІІ) стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру, (ІІІ) про введення додаткової відмітної емблеми у вигляді Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.

Слід зауважити, що Конвенції підписані та ратифіковані Україною, а отже є частиною права нашої країни, а тому обов’язкові до виконання.

До джерел МГП відносять і звичаєві норми, як запобіжник того, що одна з держав може не бути учасником цих Конвенцій, або коли у конфлікті можуть брати участь збройні сили, що діють під егідою організації, яка формально не є учасником договорів з МГП (напр., ОДКБ).

Також джерелами МГП є судові рішення, а саме вироки Трибуналів (Нюрнберзький, МКТЮ), актуальним і корисним для практиків лишається рішення МКТЮ у справі Душко Тадіча як щодо ознак кваліфікації воєнних злочинів, так і термінології.

Отже, звернення до цих міжнародно-правових актів й інших джерел права війни як органом досудового розслідування, так і судом, в разі кваліфікації дій за означеною статтею КК, є неминучим.

Повертаючись до об’єктивної сторони злочину за ст. 438 КК, то жорстоке поводження із військовополоненими – є порушенням ІІІ Женевської конвенції (варто врахувати положення статей 13, 17, 130).

Щодо захисту цивільного населення під час збройного конфлікту, то серйозні порушення стосовно цивільного населення містяться у ст. 147 IV Женевської конвенції: умисне вбивство, тортури або нелюдяне поводження, зокрема біологічні експерименти, які умисно спричинять великі страждання чи серйозні травми тілу чи здоров’ю, нелегальне ув’язнення особи, що перебуває під захистом, примушення особи, що перебуває під захистом, служити в збройних силах ворожої держави, або умисне відбирання в особи, що перебуває під захистом, прав на справедливий і офіційний судовий процес, рекомендований цією Конвенцією, захоплення полонених і широкомасштабне руйнування і привласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином і безцільно. Варто врахувати й положення статей 31, 32, 33 цієї Конвенції.

Щодо застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, то це може бути порушенням: Женевського протоколу про заборону застосування на війні задушливих, отруйних та інших подібних газів і рідин та бактеріологічних засобів, Гаазької декларації про заборону застосу­вання куль, що легко сплющуються і розвертаються у тілі людини, Гаазької конвенції про встановлення підводних мін, що автоматично вибухають від доторку, Конвенції про заборону розробки, виробництва і нагромадження запасів бактеріологічної (біоло­гічної) і токсинної зброї та про їх знищення, Конвенції про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище, Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що заподіюють надмірні пошкодження або мають невибіркову дію і Додаткового протоколу ІV про засліплюючу лазерну зброю, Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення, Конвенції про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищен­ня тощо.

Щодо інших порушень законів та звичаїв війни, то за положеннями ч. 3, 4 ст. 85 ДП І до Женевських конвенцій від 12.08.1949 можуть мати місце такі порушення, коли вони вчиняються умисно і є причиною смерті або серйозного тілесного пошкодження чи шкоди здоров’ю: a) перетворення цивільного населення або  окремих  цивільних осіб на об’єкт нападу; b) вчинення нападу невибіркового  характеру,  що торкається цивільного населення або цивільних об’єктів, коли відомо, що такий напад  стане  причиною  надмірних  втрат  життя,  поранень   серед цивільного населення або завдасть шкоди цивільним об’єктам; c) вчинення  нападу  на  установки  або  споруди,  що містять небезпечні сили,  коли  відомо,  що  такий  напад  стане  причиною надмірних  втрат  життя,  поранень  серед цивільного населення або завдасть шкоди цивільним об’єктам; d) перетворення необоронних місцевостей і нейтральних зон на об’єкт нападу; e) вчинення нападу на особу,  коли відомо,  що вона припинила брати участь у воєнних діях; f) віроломне використання розпізнавальної емблеми Червоного Хреста,  Червоного Півмісяця або Червоного Лева  і  Сонця,  або  інших  захисних  знаків,  визнаних Конвенціями і цим Протоколом. До них також відносять: a) переміщення окупуючою державою частини її власного цивільного населення на окуповану нею територію або депортація чи переміщення всього або  частини населення окупованої території у межах цієї  території  чи  за  її  межі; b) невиправдана затримка репатріації військовополонених або цивільних осіб; c) застосування  практики  апартеїду інших негуманних і принижуючих дій, заснованих на расовій дискримінації, які зневажають гідність особи; d) перетворення ясно розпізнаних історичних пам’яток, творів мистецтва або місць відправлення культу, які є  культурною або духовною спадщиною народів і яким спеціальною угодою, укладеною, наприклад, у рамках компетентної організації, надається особливий захист на об’єкт нападу, внаслідок чого вони зазнають великих руйнувань, і коли такі  історичні  пам’ятки,  твори мистецтва  та  місця  відправлення культу не розміщені поблизу воєнних об’єктів; e) позбавлення особи, яка користується захистом Конвенцій, права на  неупереджене  й нормальне судочинство.

Чому ми звернули увагу на певні положення цих міжнародно-правових актів? Бо є необхідним у повідомленні про підозру, надалі в обвинувальному акті, яким завершується висунення обвинувачення, чітко й правильно вказувати статті та назви міжнародно-правових актів, положення яких були порушені, а не лише норму національного кримінального закону.

До воєнних злочинів не застосовуються строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (див. також Європейська конвенція про незастосування строків давності до злочинів проти людяності та воєнних злочинів від 25.01.1974, підписана та ратифікована Україною).

Воєнні злочини належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду.

При цьому до цих злочинів може також застосовуватись універсальна юрисдикція в інших країнах.

Про створення спеціального трибуналу з розгляду справи про злочин російської агресії проти України – вже було анонсовано МЗС України, що підтримало ініціативу міжнародного наукового юридичного співтовариства.

Окрім цього, є важливим, що прокурор МКС особисто ініціював розслідування щодо вторгнення РФ в Україну, а отже досудове розслідування у воєнних злочинах має бути проведено не лише у чіткій відповідності із національним кримінальним процесуальним законом, з дотриманням норм матеріального права, а й результати його можуть слугувати доказовою базою на міжнародній арені у подальшому.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *